Люди живуть усі любов"ю,
Любов для кожного - крило...
Любить і серцем, і душею,
Щоб там у світі не було...
Дітей любить і чоловіка,
Природу,землю і сім"ю,
Батьків і друзів, і країну,
Любить напевне вміють всі...
І я не виняток у цьому,
Хоч і живу в самотині,
Не заважаю я нікому,
Долаю прикрощі, як всі...
І намагаюсь розібратись,
Що вже минуло,що живе,
І як не впасти в якусь крайність,
Яка в пітьму бува веде...
Завжди шукаю диво-правду,
Хоч десь напевне ж вона є...
І не буваю безпорадна,
Коли неправда дістає...
Боротись з нею намагаюсь,
Шукаю виходу сама,
А як знайду,то домагаюсь,
Щоб правда знову та жила...
Колись боролась з нею вміло,
Тепер вже сили замалі,
Тому борюся лише словом,-
Пишу вірші, казки, пісні...
Дзвінків чекаю я щоденно,-
Від друзів, внуків і дітей...
Живу життям своїм буденним,
Сповнююсь вражень і ідей...
Буває в снах своїх я бачу,
Як гарно жить в теплі й добрі,
Пророчі сни бувають зрячі,
Сповнююсь вдячності тоді...
Отак живу я як умію,
Любов здіймає на крило,
Єство я нею наповняю,
Вона - життя мого весло...
І до людей любов,й до світу,
До неба, сонця і землі,
А від любові квітнуть квіти,
Зникають болі і жалі...
Серед людей я, не в пустині,
Живу і світ я цей люблю,
Не покорюсь лихій годині,
У правді й вірі я живу...