В лиці усмішка, а в руках перо...
Невже мені ще знов не все одно ?
Намалювала квіти, а в вазі - пустота ..
Не покидають розум мій твої слова .
Подарувала б світ від А до Я..
Невже забудеш всі мої слова?
А поки слід стосунків догора,
Спитаю: "ну яка ж я все-таки свята ?"
Замало болю словом віддала?
Чи може навпаки? скажи ,ну а?
Чому шукаєш злості у тепла?
Чому не даш любити просто так?
Комусь потрібно дії і слова,
Комусь, щоб я була лише жива
Чому ж до мене рвешся з під вогня?
А упрікаєш, що я все таки свята?
Що? в пеклі люблять сльози й плач ?
Що не прощають , не кричать "пробач"?
Що там утіхи крапля - у тілах,
Що? не сприймають люблячих невдах ?
А в мене рай, мені не палача !
Не чорта , ірода і сильного плеча...
Мені вуста солодкі трішки по губах
й любові тихої у відданих словах
Мені твої невдачі - не біда
Я завжди віддано ступала по слідах
Була у пеклі я з тобою і в раю..
Чому як проклята без тебе я горю?
Ти скажеш знов: " Та ти ж така свята!
і не вартує щастя палача !
ти сильна, й в світі сліз шляхи найдеш
і хоч земля тріщить ти не упадеш вниз
Ти маєш бути з ангелом, а я
Оберігатиму твій сон повік щодня
Хоч розум каже, що прощатися час
та відпускати - не з простих задач .
В лиці пуста усмішка , а в руках вино.
Ну так! мені не все одно!
Цигарка догорає до кінця
О Боже, ну яка ж я все-таки свята?
Усмішку вділа, стрілки підвела ..
Твоя свята пішла в світ болю й зла
Й якби хотіла крокувати я сама
то не любила б тебе - палача.
For Yu°Li
