Я забуваю що тебе не має
Я забуваю що між нами смерть
Ще день один в метушні минає
В стабільнім сяйві зірок, планет
На твоїй кухні чужі вже люди
П'ють недопитий вже нами чай
Нічних розмов більше тих не буде
І я не встигла сказати “прощай”
Ми говорили про все на світі
Ми жили в всесвіті прози, віршів
Наївні творчі і щирі діти
У бій за кращий світ йшли мерщій
Тобі я вірила як нікому.
Ти був опорою. Ти був щитом.
Таким страшним був той світ довкола
Та страх минав коли йшли гуртом
Я все ще чую твій голос, друже
Його впізнаю я серед усіх
Я віддала б всі вірші і прозу
А би ж ти був серед нас живих
І хоч створив ти чудові твори
І написав незвичайні книжки
На жаль вони замінити не взмозі
Твоєї посмішки і теплоти
