тримай цю мантру в холодці півкуль_
палітра неба – срібло з перламутром_
всі рими варті множення на нуль,
не гріє вже ночей колюче хутро_
і місяць фосфорний твій сон не стереже_
перекопай мовчанням скирти слів_
переламай навроченого вектор
ти – фенікс, що здійнявся й спопелів,
піщаних замків впертий архітектор,
злий доглядач зарюмсаних богів...
тримай цю мантру_ вийде з берегів
твій космос внутрішній, що забродив від тиші,
в саду раз пораз падають в траву
налиті кров’ю літа п’яні вишні,
шпигун з ікони хитро гне брову
і розрізає напнуту надмірно
останнього вагання тятиву...
