світанок_ небо – молоко_ єси_
прив’ялі маки ріжуть сонні очі,
і тишу спраглу шелесту оси,
і каламутний осад снів пророчих_
злякали чорні крила_
_коло гри_
легкі серця витьохкують верлібри,
і мариться, що все було те ніби,
ті ж запахи, пейзажі, кольори_
одні і ті ж римовані пасажі,
холодний струм поверхнею кори,
забальзамовані ікласті персонажі,
що стережуть від втечі млявий глузд...
...
світанок_ вперше в небо погляд вгруз_
роздерши пута хитра тінь тікає,
твоя свідомість гусне, набрякає,
твої зіниці_ дзеркало в той світ_
вкриваються солоною слюдою_
_крадеться сонце плямою рудою,
прядуться сумніви, стинаються слова,
важка, свинцем налита голова
шукає опір на вчорашній день...
_і час тече сухим піском зі жмень_
_і шепіт вічності вгаває_
вкравши світло...
