Село між гір сховалося в тумані,
Ледь засірів на сході небокрай,
Десь дзвін коси почувся на поляні -
Це косарі вже топчуть зранку плай.
Тим плаєм, що звивається змією
Отари виганяють вівчарі.
І я піду стежиною цією
Повз ліс, назустріч вранішній зорі.
Вдихну п'янке, немов вино повітря,
Десь босоніж пройдуся по росі,
Удосвіта в горах немає вітру -
Тож в тиші відпочинок дам душі.
Карпати рідні, мила серцю земле,
Колиско прадідів, дідів моїх, батьків,
Сюди я повернуся достеменно,
Хоч де б поплив, поїхав, полетів.
Бо тільки тут, де власна пуповина
Де батько й мати, де мій рідний дім
Мене чекають радісні хвилини,
Чи сонце світить, чи гуркоче грім.
У краю бойківськім у всякі пори року
Я, ледь торкнувшись рідної землі,
Зробивши крок, а краще - кілька кроків
Набе́русь сили орної ріллі...
Недільний дзвін, що кличе всіх до церкви
Бринить струною в стомленій душі.
Я народився тут! І хочу тут померти!
Упокої́тись в рідній стороні!
