кожне око мішень для колючого погляду_ тому
не вдаєш вже тотожного зайвого в хвилях юрби_
рівно навпіл цей день наче хто розкроїв по живому,
ти несеш в жменях пам’ять як землю князям на горби…
між тобою та ними стіна крижана, з криці ребра,
молодою травою околиць тамуй монохром_
у твого херувима крило кажана на півнеба_
їхній бог охрестив благодаттю похмільний синдром…
недотичні, мабуть, ті орбіти, заховані в сутінь,
каламутні пейзажі, зіпсуті словами молитви,
як по лезу бредуть неофіти пихою роздуті,
маски в крейді та сажі_ до сказу останньої битви…
