|
ЗИМОВА РАПСОДІЯ
ФАНТАСМАГОРІЯ
ВУДІ ПОЛ ҐРЕЙ
-«Настусенько, пташечко, ти моя, а чи не пора нам продовжити нашу сумісну працю та й розвеселити діток перед Новим Роком?» -звернувся я до своєї розумної онученьки.
-«Ти знаєш, дідусю, я саме збиралася тобі подібне запропонувати. До речі, я уже усе приготувала, і, тільки чекаю твоєї команди. А можна мені сьогодні вимовити твою чарівну фразу?» - запитала маленька в очікуванні.
-«Звичайно, рідненька. Ти ж моя помічниця, так би мовити, права рука.» - відповідаю поблажливо.
-«Настусю! Намалюй мені зиму!»- розпочала серйозно, але згодом весело розсміялася, бо сама собі дала команду, і, швидко побігла до свого столика.
Царівна Зима
Вуді Пол Ґрей
Сніговою віхолою, Царівна Зима,
білосніжна, ураз налетіла.
Стежини, шляхи та хатинки замела.
Іскристим інієм дерева вкрила.
Затріщала морозами, заскрипіла.
Кригою озера, ставки й річки вкрила.
Барвистими візерунками віконечка покрила.
Вітрами сильними засвистіла, загуркотіла.
Щічки, вушка й носики защипала.
Ніжки й рученьки захолодила.
І старих І малих, Царівна Зима,
ховатися в теплих домівках змусила. ( Та не надовго)
Санчата й ковзани надвір малеча повиносила.
Снігову Бабу качати й ліпити розпочала.
Гратися у сніжки дітвору зима змусила.
Святого Миколая на частування запросила.
Аж ось і Новий Рік на носі.
Святвечір наближається.
Старий Рік на обрії.
Йордан привіт передає.
ЯК ЗВІРІ ТАРАСИКА ВІД ХОЛОДНОЇ
СМЕРТІ УРЯТУВАЛИ.
КАЗОЧКА
Напередодні Нового Року, матуся випекла смачних пиріжків і попросила свого синочка Тарасика віднести їх бабусі.
-«Так, звичайно, матусю. Я залюбки відвідаю нашу милу бабуню і передам їй твої пиріжки» - одразу ж погодився 7-річний Тарас.
Вони з матусею жили на краю лісу у чудовій дерев’яній хатині, яку майстерно збудував покійний батько хлопчика. Він важко працював на роботі, простудився, і, згодом помер. Хлопчикові тоді було 2 роки, і, тому він його майже не пам’ятає.
-«Тарасику! На дворі справжня зима, усі стежинки замело, ще й мороз до ночі міцнішає. Може відкладемо твої відвідини до завтра?» - запитала стурбована матуся.
-«Тобі зовсім не варто про мене турбуватися. Я сьогодні цілий день у лісі провів, збираючи дрова на зиму. Я тут усі стежини із зав’язаними очима знайду. Віриш?» - запитав упевнено.
-«Так, синочку, я знаю. Ти у мене справжній помічник. Я от тільки за пізню пору турбуюся» - відповіла схвильована матуся.
-« Не варто. Ти краще приготуй мені теплу одежину» - по дорослому запропонував хлопчина.
Матуся дістала з комори старенький, та дуже теплий, шкіряний кожушок, підбитий овечою вовною, зручні валянки, шерстяні рукавички, зв’язані матусею, шапку вушанку. В мішок вона поклала глиняний горщик з свіженькими пиріжками, укутавши його старенькою, товстою хустиною, щоб не вистигли.
Перехрестила на дорогу сина, і, зі щемом у серці, відпустила.
Не встиг Тарасик вийти за ворота, як, звідки не візьмись, зірвалася сильна, снігова хурделиця. Колючий сніг обліпив вмить усе обличчя, потужний вітер збивав з ніг, а морозець боляче пощипував щічки. Хлопчик народився у цьому лісі, і, зовсім не боявся, ні темної ночі, ні хурделиці, ні вітру з морозом.
-« А ось я на зло усім вам все ж піду до бабусі. Вона мене з нетерпінням очікує» - твердо вимовив Тарасик. Стежини і справді замело, та й снігу по коліна навалило.
Половину шляху хлопчик подолав без пригод, а потім втомився…, і, вирішив трошки відпочити. Йому зовсім не було холодно, тільки втома його трохи здолала. Тарасик присів біля могутнього дубового дерева, яке надійно захищало його від вітру й снігу.
-«Ось я трішечки посиджу, відпочину, а потім продовжу свій путь.» - прошепотів хлопчина, і, враз занурився у глибокий сон.
Ось його зустрічає бабуся, обнімає й цілує у щічки, запрошує до своєї старенької оселі, напуває запашним чаєм, пригощає маминими, ще гарячими, пиріжками. От біда, хлопчина заснув, так, і, до лиха недалеко.
По лісу саме нерозлучні друзі прогулювались перед сном: красуня Лисичка, два братики Зайчики, Бурсучок, і, звичайно Ведмедик. Ось вони й побачили хлопчика.
-«От горенько. Людська дитина може замерзнути. Його треба негайно розбудити, допоки не пізно» -запропонувала руденька Лисичка.
-«Так, звичайно.» - підтримали Зайчики.
Ведмідь Михайло, довго не роздумуючи, схопив сплячого хлопчика, посадив його собі на спину й хутенько поніс його до хатинки, на краю лісу. Від теплої шубки Ведмедика Тарасик проснувся.
-«Де я? Що зі мною трапилось? Куди мене несе Ведмедик? Де мій мішок з пиріжками?» - стурбовано запитав хлопчик.
-« Не турбуйся, Тарасику. Ведмедик Михайло несе тебе прямо до хатинки твоєї бабусі Василини. Бурсучок несе мішок з пиріжками» - заспокоїли хлопця звірі.
-« Почекайте! Ви що людською мовою розмовляєте, чи мені усе це сниться?» - ошелешено запитує хлопчина.
-«Звичайно, хлопче, розмовляємо. Тільки ж ти нікому про це не розповідай. Утім, хто ж тобі повірить» -відповіли брати Зайчики.
-« Ось і хатинка бабусі.» - сказали звірі.
Ведмідь Михайлович обережно поставив хлопчика на землю, обтрусив з його кожушка прилиплий сніг, і. простягнув на прощання свою велику лапу.
-«Ну, Тарасику, бережи себе. І, насамкінець, прислухайся до нашої поради. Людям не можна у лісі спати, особливо ж узимку. Так можна замерзнути.» - Тарасик обережно приклав свою маленьку ручку до лапи Ведмедика. Інші друзі теж підійшли й попрощалися з хлопчиком.
-«Дуже дякую Вам друзі. Ви, насправді урятували мені життя. Як я можу Вам віддячити?» - запитав хлопчик.
-«Дуже просто. Запам’ятай, що взимку, через глибокий сніг, нам, лісовим звірям, важко добувати їжу. Придумай, як можна покормити нас в зимову пору» - запропонували нові друзі.
-« Так, звичайно. Я обов’язково щось придумаю» -пообіцяв хлопчик. Помахав на прощання рукою і щасливий побіг до бабусі.
Наступного дня Тарасик розповів мамі дивний сон. Наче він заснув у лісі, а звірі його урятували, ще й людською мовою розмовляли з ним» - сказав він.
-«Так то ж, любий, був сон. Ти ж знаєш, що звірі не розмовляють» - відповіла молода жінка.
-«Так, звичайно, матусю! Ти не будеш проти, якщо я буду звірів трохи підкормлювати?» - запитав хлопчик.
-«Це чудова думка, синку. Цієї зими випало дуже багато снігу. Звірі будуть тобі дуже вдячні» - сказала матуся.
-«Невже «Дякую!» скажуть?» - з посмішкою запитав хлопчина.
-«Сказати, не скажуть, а безперечно, подумають.» - відповіла матуся.
-«Ну, що, Настусю? Чи сподобалася тобі сьогодні моя казочка?» - запитую з усмішкою.
-« Ще й як сподобалася. А ось подивися, як я усе намалювала?» - запитує усміхаючись, наперед знаючи, що я, як завжди, буду у захваті від її барвистих малюнків.
-« Чудово, Настусю! А скажи, но, мені, хто ж сьогодні буде з малятами прощатися?» - запитую риторичне питання.
-«До наступної зустрічі малята! Ми з дідусем, Володимиром вітаєм усіх Вас з Новим роком, який незабаром постукає у Ваші віконечка, принесе Вам ті подарунки, які Ви замовили!» - як справжній диктор завершила люба онучка.
-« Ти просто молодець, Настусю! З наступного разу ти, частково, звільниш мене від роботи. Сподіваюсь, що ти не проти?» -пропоную.
-«Дякую, любий дідусю. Я про це, насправді, давно мріяла!» - підбігла люба онученька, ніжно обняла мене за шию, і, поцілувала у щічку.
20:30 23:07 23:00 30 12 2017 Івано-Франківськ
ID:
768963
Рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата надходження: 31.12.2017 12:11:09
© дата внесення змiн: 02.01.2018 21:38:51
автор: Woody Paul Grey
Вкажіть причину вашої скарги
|
