Велике вікно. Із сотнею шибок, покритих пилюкою, чи то бурдно-блакитними згустками збитої хронологічності часу. Із тріщинами на кожній із шибок. Вузькими, широкими, гострими, темними, світлими. Тріщинами, які перетинаються, сходяться, розламуються, зникають. Велике вікно чи то увесь фасад, такий, як в перших фабриках епохи залізобетонних конструкцій. Світіння, яке береться нізвідки, або радше ні зовні, ні зсередини, поглинається монументальністю великого вікна – так воно породжує сплав буття і значущості.
Гудіння мотора. Або виття. Або – стогін? Вдавлений в знерухомлену очманілість сущого монотонний гул руху металевих деталей, хоча рух заледве вловимий в тому гудінні. Тиснява між вікном і шумом мотору. Тисне спека, але не полуднева, не літня – така, що притаманна відокремленій нагрітості повітря, що змішує втоптаний пісок із усім навколо, аж немає межі – де поверхня, де простір.
Мій наплічник в сухій траві. Я уявляю людей, що снували тут зранку та ввечері, між дзвінками початку та кінця зміни, між неспинними конвеєрами, в уніформах прямого крою, жінки були у туфлях, чоловіки говорили мало, шибки цілі та вимиті - або ж чисті від вібрацій виробництва, гуркіт розривав гіганські площини різко, переповнюючи вщент тисячі живих свідомостей, які єднались в одне ціле з машинами, утворюючи індустріальний всесвіт. Зараз, коли життя змертвіло, мені чується ледь вловиме тремтіння присутності застиглого дійства, яке тут усе освячує, вириває з послідовності часу, змішує з вічністю.
Зрештою, гудіння мотору було лише шелестом вітру посохлих чагарників, поряд з якими – мій наплічник.
ID:
768669
Рубрика: Проза
дата надходження: 29.12.2017 16:46:41
© дата внесення змiн: 29.12.2017 17:43:19
автор: Художник Спить
Вкажіть причину вашої скарги
|
