Що за життя, чому ми часто плачем.
Чому життя чорніє, як ночі без зірок.
Де ті усмішки яких давно не бачим.
Де та любов, яка дивилася до нас в вікно.
Оця війна усе запопелила.
Занесла хвилями туман, до нас в серця.
Вона стріляла, кулями вбивала.
Хоча душа залишиться жива.
В війні солдати, як соколи літають.
І борються за кожен день життя.
Вони для себе чітко уявляють.
Що віддають себе щоб воля ожила.
Що це за мир, якого не існує.
Що це за світ, в якому все горить.
Що це за люди, які себе руйнують.
Чому в душі лиш голос нам дзвенить.
Посійте мир, як колосок пшениці.
Росою вмийте небо золоте.
Усипте зорі на нічні зіниці.
І може та любов до нас прийде.