Агов-бо, людоньки, у нас іде війна!
Машина смерті — надсучасна гільйотина
підступно, зрадливо вдирається в буття.
Це не торкає і не гострить відчуття
провини власної в мовчанні і терпінні?
Та де ж межа, коли вже далі — НІ,
гучне, всесильне НІ, що вуха закладає,
гострить мечі, збирає палаші,
рішучості для вчинків докладає.
Слізьми по вінця захлинаються серця.
І важко дихати, гнів горло затискає.
Тремтить в руці пропам'ятна свіча,
а вогник б'ється і червоним догорає.
Їх скільки там... Рахує хто, чи ні,
а тих, хто тут без них живцем палає
на вогнику свічі, як у горні?
Та хто ж, скажіть, за все відповідає
чи відповість... чи відповість?
11.2017 р.
