Вовчицю Вовк просив, благав: - Прийди до мене, рибко!
Чекати буду вечірком я з нетерпінням, квітко!
- Добре, прийду, - сказала та. Словами так голубиш. Побачить
хочу, як мене ти насправді любиш.
Тепер сидить той Вовк і жде. Вже й місяць вийшов з хмари.
Прийшла Вовчиця, вовк зрадів:
- Та ти ж мені до пари!
Радіє Вовк , радіє Вовк... Очей з неї не зводить. Вовчиця
й справді гарна. Бач, як пава в хаті ходить.
На ній кофтиночка тонка і легка спідниця.
Ніяк Вовчиці тій, ніяк на місці не сидиться.
А Вовк до неї:
- Приготуй. Це прибери подалі. Попідмітай швиденько тут.
Почисть мені сандалі.
То ж увесь вечір Вовк хвалив Вовчицю. Та ж є за що!
А як пішла Вовчиця та, то сказав: - Ледащо!
Чому буває в світі так? Того-то ми не знаєм.
Когось і зблизька й здалека... Себе ж не помічаєм.
ОТО Ж... НІНОЧКО!!! 
