Україно, рідна Ненько, як тобі живеться?
Чому, люба, так дрібненько твоє серце б’ється?
Чому, птахо моя мила, крила опустила
і в зажурі низько-низько голову схилила?
Як живеш, моя країно, в двадцять першім віці?
Як же сталось, що тобою правлять урки ниці?
Чом в епоху технологій так нарід бідує,
й за тяжким своїм минулим потайки сумує?
Чом сутужно так живеться нищому народу
і куди поділась в люду тяга до свободи?
Чому туга розгулялась від Карпат до Криму
й де козаччини поділась воля незборима?
Не минулося даремно Україні рідній,
бо сусіди нам псували зазвичай обідні.
Ні кинджалів не жаліли „браття“, ні отрути,
ще на пам’яті Батурин, не забути й Крути.
В вісімнацятім державність вбити намагались,
в тридцять третім задушити голодом старались.
Край покласти українській прагнули епосі,
як відродження згубили в дальнім Сандармосі.
Довго буде ще звучати та кривава тризна,
не прийде до тями швидко дорога Вітчизна.
Не здавайся, Україно, ненько моя люба!
Просинайся, об’єднайся, український люде!
26.10.2017
Щи ро дякую! Спеціально не збирався писати на цю тему, просто готуюсь до семінару по розстріляних в Сандармосі представниках українського відродження. Якось так само вилилось на папір...