Я стояла й дивилась в дорогу,
Як бабуся в аптеку зайшла,
Ніби тихо молилася Богу-
Видно ліки для себе знайшла.
Розглядала полиці, пігулки-
Шепотіли щось в зморшках уста
І тряслися старечі руки,
А на очі скотилась сльоза.
Розгорнула стареньку хустинку,
Подивилась на зімятий гріш,
Краєць хліба виднів з торбинки,
Ніби крихта й великий кіш.
Щось просила- слова злітали...
Розвернулася і пішла,
Всі розгублено споглядали-
Розірвалась від болю душа.
Наздогнав молодий хлопчисько,
Пачку ліків тикнув старій,
Придивлялася бідна близько-
Він у натовп чкурнув, мов у рій.
Залилася стара сльозами,
Хлипав з нею небесний дощ,
Знов до Бога летіла словами:
У той світ, де не було їм прощ.
......................................................
Що за світ живемо, ПАНОВЕ?
В чім провина її така?
Де ж закони людські- те нове,
Що не має стара й п'ятака?
Що не може купити ліків?-
Працювала усе життя.
Чом на старості вкрадена втіха?
Де ж бо ваші, людські почуття?
Світ зогнив у чужих просторах,
Там, де злидні- старечі серця,
Брудні гроші лежать у офшорах
І не видно вже цьому кінця.
Де кінець, де той край, де межа?
Скільки треба тобі- ЛЮДИНО?
В старе серце встромлено ножа-
В чім, скажіть бо її провина?
Таке болюче сьогодення. Моїй свекрусі 90 років добавили пенсії 140 гр. І смішно і плачно...Колись писала вірш"Не думай людино що вічно живеш" як цікаво прочитайте на моїй сторінці знайдете.
