Люблю море, але ж коли пісок ногами ворушу,
то згадую з радістю сільську свою сушу.
Коли у гості на село Клепали приїздили, то всі сусіди знали,
що до діда Андрія городськії поприлітали.
Пекли хліб духмяний, високий,
зі скоринкою репнутою, глибокою.
Картоплю запашну з печі виймали,
в огудині огірки збирали,
все було своє, смачне та рідне.
По селі, бувало, йдеш, кожна дитина вітається,
а я, вже й не згадаю декого, то питаю –
чиї ж ви такії гарнюні повиростали.
Чому у городському ритмі багато втрачаємо,
біжимо за заробітком, нікого не помічаємо.
Стали жити заможніше, а серця збідніли,
мабуть перед Добротою ми завинили.
Нажаль, вже ні до кого в село приїздити,
але ж Морем рідної суші не замінити.
Вы можете прослушать данное произведение на канале автора: https://youtu.be/l_YVlOZdTvg
