У низу розшумілись бори,
Хмари в небі забули про спокій,
А на самій вершині гори
Стоїть хрест березовий високий.
І схилились дерева над ним,
Наче хтось би поставив їх в варту.
А кущі, що ростуть поза ним,
Нагадали сумну давню дату.
Тут лежать у холодній землі
Партизани, що вбиті зрадливо.
Хай це знають дорослі й малі
І проходячи вклоняться щиро.
А колись їх встрічали вітри
І вогні над стежками досвітні,
Коли в бій молоденькі ішли
І не гірше, як воїни літні.
І не спали вони по ночах,
Боронили наш край від руїни.
І тернистим був кожний їх шлях
В боротьбі за життя України.
Як згадаю, аж серце щемить,
Ті роки бойові і далекі.
Їх скосили, коли у блакить
Піднімались у вирій лелеки.
Поховали в землі їх в своїй,
Хоч не дали у той час їм шани,
Бо ішли не одні ще у бій
По лугах, по лісах партизани.
Змовкли битви, розвіявся жах,
Відсвистіли смертельні і кулі,
А у пам’яті й в наших серцях
Оживають походи минулі.
Спіть спокійно, Вкраїни сини,
Бо ви з нами у кожній хвилині,
А хотілось, щоб бачили ви
Україну й які ми щасливі.
І вже маєм навіки її –
Самостійну квітучу державу.
Й не забудемо тих, хто в землі
Й поплатився життям не за славу.
1992 р.
