Ти будеш спогадом. Бо шансів не лишилось -
летить надмірно швидко часу плин.
Очі твої, що часто так іскрились,
спливають в даль у течії годин.
І болісні про те навіть думки,
котрі прошпилюють мій розум щосекунди.
Звичайно, пролетять швидко роки,
і ти в минулому, не станеш ти майбутнім.
Та не забуду душу - кам'яний граніт,
і голос, що розтопить завірюху.
Його вчуває весь блакитний світ
і навіть ті, що втратили дар слуху.
Коли живе ще шанс - жива й людина,
тоді так чисто й легко у душі.
Тоді тече кохання по судинах,
тоді і вороги здаються не чужі.
Та лиш забрати шанс останній,
встромити в спину гострії ножі,
і лишиться людина
вічно
мертва,
у світі цілім,
мертва, - без душі.