|
Я жив у містечку,де практично не приїжджали туристи. Я б теж радий був сюди не приїжджати.
У цьому містечку звісно була своя атмосфера і де інде можна було знайти залишки витонченої архітектури,лише потрібно було докласти зусиль,аби щось тут зауважити окрім нагнітання і мною пережитих розчарувань.
Сьогодні п'ятниця і мені навіть не потрібно нікуди бігти,але цій п'ятниці я не радий.
В Моїй Душі Пусто.
У моїй голові якийсь хаос і я не можу всі свої думки змусити працювати на мене,свого творця. Кожна моя думка атакує мене і знищує, в такі моменти я хочу заснути до весни,або вміти відключати свій мозок.
Я мрійник,лежачи у ліжку я дивлюсь у стелю і бачу таку елегантну 100ватну лампочку, коли вона починає блимати, я одразу уявляю ніби я герой якогось американського фільму жахів.
Моє життя часто нагадує якийсь безглуздий фільм,з намиленим сюжетом,де закінчення таке,наче у сценариста під кінець розвинулась хронічна депресія і всі головні герої мого фільму або помирають,або йдуть з мого життя.
Одного вечора,який був непримітним і особливо не вирізнявся від інших,я відчую щось незвичне для своєї сухої душі.
Я відчув,що всередині мене теплішає,хтось здійснює вплив на мою душу.
мені стає страшно.
мені стає дивно.
Я пригадую це теж була одна з п'ятниць і пам'ятаю було багато людей,на яких у мене навіть бажання не було споглядати.
Пам'ятаю чийсь погляд,він був дуже виразним,у ньому читалась потреба.
Я одразу захотів стати ближче,аби відчути на собі всю силу цього погляду.
З часом я приблизився,зрозумів,що це небезпечно.
Я слабкий гравець у цій грі приманок,і скоріш за все стану жертвою,якій щось відтяли.
Вечір йшов далі-я ні.
Я і далі невпинно думав про володара тих очей,я задавався запитанням,чому мене так тягне ближче,і ще ближче,і ще?
Чому?
В кохання з першого погляду я не вірю.
Симпатія-дурне слово,яке все обезцінює.
Після самоаналізу,я зрозумів,я відчуваю-потребу.
Так,саме так,в мені прокинулась така ж потреба,як і в цієї особи.
Я повірив в те,що ми потрібні одне-одному.
Звучить небезпечно, я знаю ,що удар током-100 мА, призводить до зупинки серця.
Мені здається,та особа,з цими особливими очима,і стане моїм-100 мА.
Протягом усього вечора я думав чи варто наближатись до такої небезпеки ще ближче.
Через декілька хвилин збагнув,що я ніколи не роблю того,чого дійсно хочу.
Так я і наважився на першу зупинку свого серця.
Погляди пересікались,я був все ближчим,мій 100 мА майже дихав мені у шию,відстань наших тіл стрімко скорочувалась,удари мого серця набували патологічного характеру.
Мурашки по шкірі,хвилювання мого голосу і лише одна думка в моїй голові: "Залишся"
Вечір тривав,"ми" існували разом.
Я був щасливим,що ризикнув підпустити до себе чужинця.
Я був щасливим,це ключова фраза у моїй голові.
Вечір йшов,а чужинець вже доторкався своїми теплими губами до моєї шкіри.
Доторкни,дихання,слова,всплеск мого щастя.
Я вже і попрощався з такими емоційними надривами,думав,я лише читатиму про такі історії,а одна з них сталась зі мною.
Я розумів,що не втримаю біля себе надовго цих 100 мА,надто багато вимагалось від мене,і надто мало я можу.
Я розумів,я навіть себе налаштував,що це надто добре,аби бути довго.
Це надто ідеально,аби воно тривало більше тижня.
Моє життя не схоже на якесь з тих,де можуть здійснюватись бажання.
Я відчував ковзання теплих губ,я тримав у своїх руках ці теплі руки.
Я обіймав і притискав до себе як лише мені дозволяла совість.
Шкода,що вона не дозволяла надто сильно.
Я був скутим,але я був щирим.
Я відчув як воно,бути потрібним.
Хоча б на добу,на три дні,на один тиждень.
Але я відчув.
Я ловив на собі погляд,я відчував цю людську теплоту,котру мені так рідко хтось дарував.
І котру так рідко я до себе приймав.
Я готував себе до втрати свого щастя,ще з того моменту коли те щастя лише з'явилось у мене і заговорило зі мною.
Я всім своїм его відчував-мені кінець.
І я був правий.
Все закінчилось одразу після цього,як почалось.
Я не можу сказати,що мені боляче.
Але мені сумно.
Але я не знаю як повернутись до свого стабільного ритму життя.
Я не хочу нічого ускладнювати,я маю лише подякувати,що не вбили.
моє 100 мА. все-таки зупинило моє серце.
Одразу після того,як змусило його битись.
Тепер це місто для мене знову звичне,без туристів,без архітектури,без серця.
ID:
717399
Рубрика: Проза
дата надходження: 10.02.2017 12:19:00
© дата внесення змiн: 10.02.2017 12:19:00
автор: D.Mon
Вкажіть причину вашої скарги
|
