Знов розхристаний вітер погойдує садом багряним.
І на втомлених вітах зриває кленові зірки,
З тихим шелестом листя лягає на землю серпанок
І закутує в сонну дрімоту осінні стежки.
Загадково шумить, розплітаючи коси діброва,
Осінь сипле під ноги свої золоті рушники,
Закружляє в весільному танці на свято Покрови,
Під вінчальний вінець поведе у зимові казки.
Пропливають у небі із вітром заручені хмари,
Зачаровано трусять перинами, наче крильми,
І біжать по землі, наче білі маленькі отари
Перші ніжні сніжинки – холодні цілунки зими.
Як настане зима – скатертини ще білі простелить,
Укриваючи десь у майбутнє задивлений світ,
І останній листок, наче жовтий осінній метелик
Відлітає за сонцем, шукаючи юності слід.
