Осене, ти така примхлива:
Журавель відлітає знов вдаль,
Ти смієшся, падеш, мов злива,
В ній сідаєш за свою рояль.
Виграєш у вітрах акорди,
Серенади співа листу пад,
Одягаєш у бархатні ковдри
І стежину, і двір, і мій сад.
Ще цвітуть в нім мої жоржини,
Що із сонцем цілуються в лад,
І усмішка його без причини,
Наче сніг, що несе снігопад.
Осене, ти така жартівлива:
Кольорових, в тобі, сотні гам,
Вся така, вся така- примхлива,
Ти завжди, щось нове несеш нам.
