З тобою,брате,віч на віч
Хочу побути я:
На світі,кажуть,зусібіч:
Нема мені життя!
Додому скоро їдеш ти:
Дивись...та,втім,як не крути,
А доля моя схоже
Нікого не тривоже.
Якщо ж спитає тебе хто...
Ну, хто б не запитав,
Скажи,що в бійні у АТО
Я кулю упіймав,
Що за Вкраїну чесно вмер,
Що лікар гроші дурно здер,
Що батьківському краю
Уклін я посилаю.
Навряд чи хто зумів з батьків
Дожити до весни...
Я б дуже справді не хотів,
Щоб плакали вони;
Якщо живе хто - скажеш так:
Що я писати не мастак,
На навчання,мовляв,послали
Й щоб скоро не чекали.
Сусідка є у них одна...
Мов снилось як давно
Розсталися!..Мене вона
Й забула...всеодно,
Ти розкажи всю правду їй,
Байдуже серце не жалій;
Нехай вона поплаче...
Це мало їй що значить!
Не подаю вірш в оригіналі,щоб не образити наших поетів,
бо вважаю,що цей твір знає кожен...
зрозуміти сказане інколи важить більше за саме сказане.
а ще побачити його через століття знову у житті, та ще через призму творчості і совісті Поета! - "прощай, немытая Россия!" - ну як не пишатися знайомством зі справжніми синами України, що в її мову закохані, її долею живуть, її болями страждають!
мій уклін!
Михайло Гончар відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую,друже,за таку високу оцінку,за особливе розуміння
і за компліменти,звичайно.
Вашу руку,друже!
Гарний переклад сам по собі, і гарно адаптований до наших реалій. Богато ще чого хочеться сказати, та це, мабуть, буде зайве. Скажу лише ще раз: вірш класний, додаю у обране.
Михайло Гончар відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дуже,дуже дякую,друже.Я над цим перекладом бився біля двох років.Особливо ніяк не піддавалися перші чотири рядки.Розумію,що не ідеально,та вже як є.Восточная мудрость гласит:"Оригинал - алмаз,перевод - стекляшка..."