Зоряний сад
Зорі запалюють світло на небі,
день мов приходить вночі,
барвами сповнюють там біля себе,
сад, що яснить в далечі.
Квітами ніжності, квітами радості,
пестять вони почуття:
нічка зникатиме слабістю,
день оживе відчуттям.
Місяць покаже стежину яскраву,
стежку у зоряний сад,
творячи моря блискучу заграву,
хмари відвівши назад.
Човен пливе по осяйному морі,
не потурбує води,
наче нещастю і горю,
вже не дістатись туди.
Ніч поглинає і небо, і землю,
тільки не зоряний сад,
то позираючи поглядом вхоплю,
в милості, зоряний сад.
Адже погане зникає миттєво,
як і з`явилось на світ,
адже є щастям життєвим,
зоряний бачити цвіт.
Віктор Цвіт 28.05.16
