Гойдала нічка човен сну,
У ліжку сонце тихо спало.
Вона йому щось про весну,
Про квіти зоряні співала.
Тим часом хмари затягли
Широке поле виднокраю.
А вже настала мить грози,
І блискавиці небо крають.
У бубни вдарили громи,
Вітри шалено закрутили…
Немов би вирвались з пітьми
Самого пекла люті сили!
І ринув дощ! Текла вода,
Змиваючи всі чари нічки.
Трясла гроза небесний дах
І ґасли зорі, наче свічки.
Немов розбуджене маля,
Прокинулось від грому сонце:
Грозу побачило здаля,
Послало промінь у віконце
І ясний промінь розігнав
Грози суцільну заволоку,
І веселково світ засяв
Під сонячним веселим оком.
Краплини раннього дощу,
Мов діаманти вигравали
І жаби в сонному ставку
Йому осанну заспівали!
Так літній ранок народивсь
Під хор солістів очерету.
Обличчя росами умив,
У золочену сів карету,
Щоб по веселці в казку дня
Зростаючи, чимдуж помчати!
Та по луках, та по гаях
Яскраві квіти розкидати.
03.06.2016