Писанка
Омрію писанку прекрасну,
в душі, як небо своє власне,
яке малюю сам собі,
своїм спасінням від журби.
Візьму барвисті фарби світла,
в яких душа ласкава, тепла,
мов сон, створю долину в серці
у світ малесенький під сонцем.
Що радістю чекає день,
яскраво посмішкою щастя,
хоча ускладнює все тінь,
гріхами, вчинками з безчестя.
Дивлюсь на писанку невпинно,
щодня, в мовчанні щохвилинно,
немов поринув в її світ,
який живий у царстві квіт.
Якими розцвітають мрії,
якими спалахнуть надії,
це все на писанці малій,
як світ бажань в душі одній.
Що радістю чекає день,
як час життя до болю справжній,
ласкаво нотами пісень,
якими видно недосяжне.
Душа на писанці, душа,
воскресла сяйвами добра
і буде рідна, не чужа,
поставши втіленням тепла.
Спіцин Євгеній 21.04.16
