Вдивляючись мрійливо у небо зоряне
Дивуюсь я його красі.
І є у ньому щось шалене,
Як Всесвіт в руці.
Він на долонях моїх
Тайну від мене не ховає,
Колихає на просторах чуттєвих
І мої думки читає...
А вони, ті думки,
Про одне, не характерне мені,
Те, що я б відкинула залюбки-
Закоханість на душі.
Ой як не хочеться мені цього знов..
Цього почуття, від якого
В жилах холоне кров,
І не можеш зв'язати слова
І кожен раз, коли я думаю про нього,
Світлішає у мене на душі.
Але є і тінь сумного,
Я як скована у кайдани.
Для когось кохання то є воля
Для мене ж це темная вежа.
Я одна серед безкрайого поля,
У якого не знаю де межа...
Ні. Не хочу я впадати у ту ж річку
Що вже буду втретє.
Навряд я тебе в цьому полі стрічу,
Бо ти не дивишся навіть на мене .
Ну чому ти так струни душі хвилюєш?
І думки не лишаєш у спокої...
Ти мене зовсім скоро забудеш,
А я все буду одна у своєму полі...
О вітер милосердний,
Унеси з собою мереживо думок
Про того, хто для серця милий,
До кого душа тягнеться, як до річки- струмок.
