я у твоїй кімнаті, лежу на пухнастому килимі.
перший день неспокійного року.
-хочеш, покажу, як чистити помаранчі?
-дівчинко, мене таким не здивуєш, я об'їздив півсвіту...ну, давай.
ти йдеш на балкон, дістаєш кілька фруктів із чималого ящика,
(твій тато не любить ходити до магазину двічі)
береш із полиці складного ножа,
відділяєш обидва вершечки
та робиш легенькі надрізи
уздовж соковитого плоду.
знімаєш скоринку
та злизуєш кілька краплинок.
наступної миті годуєш мене з руки.
затримую пальці біля свого обличчя,
ти посміхаєшся - помаранчі розсипаються по кімнаті.
ми не зважаємо ні на що.
цінність таких речей - в існуванні їх у єдиному екземплярі.
наприклад, сонце, що за годину покине небо,
та зараз жовтавить теплом твою щоку.
дещо все ж залишається,
наприклад, спосіб чистити помаранчі,
які я не можу їсти без думки про тебе.
певен, що лишив по собі подібні сліди,
ідеї, якими ти ділишся з іншими.
ми навіть вірші пишемо одночасно,
що вже казати про інші дрібниці.
я завжди на досяг думки.
тату - привіт.
p.s. спогади - це страва, яку слід подавати у правильний час у вивіреній кількості.
