І скільки не тікай від себе,
Вертаєш на початок знов!
Чому в душі живе потреба,
Щоб там пекла вогнем любов?
Тоді сплітаються у рими
Буденні фрази і слова,
І щось незвідано-незриме
У серці піснею співа...
Серед римованості літер
Думки сховались, мрії, сни...
Шумить стокриллям в грудях вітер,
Що підіймає з мілини!
І ти здіймаєшся над світом -
Живеш в реальності і в снах!..
Летиш наввипередки з вітром:
Ти вже не ти, а вільний птах!
Чуєш Толю щось твій вітер не туди віє!!...таке свято Амурів, а ти всі дороги позаплутував до свого серця.....Гммммм...ніби з надіями твої рядки- та щось не те, сум той нахабний, досі там понакручував всякого...Друже то не сон, то ЛЮБОВ!!!
Анатолій В. відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Та наче й не заплутував нічого, Наталочко, та збоку воно видніше...Зі святом тебе, друже!