Ти ще живеш в мені… іще живеш…
Як музика, яка вже відлунала,
Але з-за хмар – недовідомих меж –
Бринять на струнах зіграні октави.
Я відвикаю думати, як ти,
Хоча й жартую фразами твоїми
І дуже часто привид самоти
Я кличу, мов колись тебе, на і́м'я.
Пробач, як цим тривожу вранці сон
(чи справді – знати б! – я його тривожу?)...
Я намагаюсь… все – до самих ком,
Та заглушити музики не можу…