Постукала до мене
в вікно ніч,
І запитала голосом
далеким:
Сьогодні ти спокійно
спиш?
Та ні, відповідаю я
таємно.
Як можу спати, коли думи
мучать?
Як можу грітися у теплій
хаті,
Коли на Cході гримить
ніч,
І хтось за мене має
помирати.
Я думами із ними
крізь зірки,
І мозок молиться,
як кожна мати,
Мої Ви рідні, юні
хлопчаки,
Серце моє у ранах,
Тільки з Вами.
Пішла б напевно
З Вами поруч в бій,
Не можу,
Хлопчик держить мої
пальці,
І гладить коси мамині
Й чоло,
А очі плачуть,
що йому сказати?
Він хлопчик зараз,
Та пройдуть роки,
І піде він напевно
у солдати,
І буде серце моє вить
вночі,
Так як і зараз –
вже йому не спати.
Я жінка, мати,
І мій біль горить,
Жаркою свічкою,
Упавшим воском,
На душу змучену,
Що в снах не спить,
Й чека світанку –
Без війни і смутку.
І хочу витерти я білим
рушником,
Кожне обличчя змореній
матусі,
У кого відняла війна
Любов,
«Єдину кров», яка
просилась жити.
