Чорний ворон на твоїх повіках
Сидить і дихає так важко.
І пускає сльози у прозорі ріки.
«Хто ти, й чого ти хочеш,пташко?»
Він має очі,мов липка смола,
Він має крила – два вітрила ночі.
Ти його впізнати не змогла,
Забула ти його слова пророчі.
А він усе кружляє над тобою,
Нагадує про той осінній ранок.
Плюється в тебе чорною смолою,
І поцілує тебе в губи на останок.
Усе. Він полетів в минуле.
Хоч смола ще краплями лишилась,
Ти – жива,ти не потонула,
Ти ковдрою спасіння вкрилась.
