UA | FR | RU
Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Макс: А у войны сегодня женское лицо (Лере Бурлаковой) - ВІРШ |
|
|
UA | FR | RU Рожевий сайт сучасної поезії |
|
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..
КОМЕНТАРІ Ганна Верес (Демиденко), 01.02.2016 - 14:00
Добрий день, Максе! Хочу тобою передати вірш Лєрі про неї і Анатолія Гаркавенка. Вони варті того, щоб про них писали вірші.«Як добре, що я тут тебе зустрів!» Вона кохала вперше, мов востаннє… В очах – зірки і кругом – голова… Здавалось їй, що й серденько співа, І мрії в плани вже переростали. І він себе не бачив теж без неї. І як не прикро, дякував війні… «Ти ж саме тут зустрілася мені,» – Казав і називав її зорею. Вона його кохала, мов востаннє, І він без міри в неї закохавсь, Хоч, крім любові, і не мав гріха, Не знав, що скоро ангелом він стане. Щодня вони не спали до пів ночі… Її любив усім своїм єством… Платили щедро ризиком і сном… Не схоже це було на гріх чи злочин… Війна – не поле з запахом лаванди – Там запах смерті, пусковий гачок. Його й назвали ніжно – «Морячок», Бо ж був улюбленцем єдиної команди. Навколо ж нечисть… Рвало… Гуркотіло… І небезпечний снайпера приціл… Але рука її – в його руці… І Україна, й мир були їх ціллю. Та раптом… вибух… Кров іще пульсує… Зачервонів узором білий сніг… Його кохане тіло… вже без ніг… Погасли зорі у очах красуні… І зрозуміть ніяк вона не може: Хіба ж це гріх – кохати на війні? А в вухах голос ще його дзвенів: «Як добре, що я тут тебе зустрів!..» За що ж ти з ними так, Великий Боже? 1.02.2016. З повагою Ганна Верес. Макс відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Ганно. Дуже чуттево та дуже... навиворіт. Я переслав Лєрі вірша. Видно, що повідомлення прочитане, але без відповіді. Думаю, вона зараз зі своїми спогадами та думками...
Ганна Верес (Демиденко), 31.01.2016 - 11:01
Максе, я вдячна Вам за інформацію. Вчора в інтернеті зустрічала її, але ж не знала, що це стосується Вашої знайомої і її нареченого. Шкода... За що???? Хай спить спокійно Анатолій (Морячок).Відносно Вашого вірша: пам*ятаю у Ю. Друніної був вірш "У войны не женское лицо", але Ваш вірш більш приземлений, більш реалістичний, кращий. Я маю вірш на цю тему теж Війна – то справа… не жіноча Війна – то справа, кажуть, не жіноча… Мовляв, для того є чоловіки, Але ж хіба то не жіночі очі Щоночі небо молять і зірки Про те, щоби війна скінчилась миром І повернувся кожен син чи брат, Щоб обійняв дружину її милий, Щоб землю ворог рідну не забрав. Хіба не жінка зшиє теплий одяг, Рушник в дорогу шитий покладе, А чи дитя для вояка народить, Поки з війни додому він прийде? Хіба не жінка поряд нього стане, Коли її туди покличе час? Вона від чоловіка не відстане. А волонтером ти кого стрічав? Війна – то справа, кажуть, не жіноча, Що стать жіноча – ніжна і слабка. Але ж вона й сльозою рану змочить І з поля бою винесе стрілка. Хіба не жінка є ота опора, Яка тримає той високий дух, Коли скалічені чи надто хворі Встають на ноги й знов у бій ідуть? Ні! Жінка наша справді особлива: Вона є прадочкою козака – Така ж уміла, горда і смілива – Хіба у світі ще є де така? 14.01.2015. Можливо, для Лєри він теж стане підтримкою. Я їй щиро співчуваю. Хай Бог береже хоч її. Дякую Вам. 
Ганна Верес (Демиденко), 30.01.2016 - 22:09
Сильний вірш. Шкода, що мало хто прочитав цю поезію. Обираю собі.   
Макс відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
А у Лєри вчора вбили хлопця... Ось шо вона написала...10:30. Ти прокидаєшся, обіймаєш його ще міцніше, тицяєш пальцем: - Кохаю тебе, зайченя. Ось тебе. - За що-о-о? - За те. Що ти. Найкращий. Хлопець. У. Світі. - Не перебільшуй, Лєріка, - сміється. Ми разом п'ятий місяць. Я люблю його так, як ніколи і нікого не любила. А він каже, що якою б не була ця війна - добре, що почалася. Бо інакше б не зустрілися. "Де ти була раніше?..." Ми хотіли поїхати у відпустку й розписатися. Вперше по-справжньому, не здуру як і він, і я минулого разу. Назавжди. Попередньо домовлялися звалити після 20 січня. Але відклалося. Трохи. ...15:10. Ти сидиш на колінах біля нього. 200й. Ноги відірвані. Цілуєш у плече. Грієш скривавлені пальці диханням. Цілуєш ті пальці. Тільки б не відпускати. Диктуєш щось медикам. Так, позивний Морячок. Так. Так. Анатолій Гаркавенко. Сліз немає. ... Люблю тебе, зайченя. І зовсім не знаю, що далі. Я просто сиджу і курю. У твоїй куртці. Вона в крові. Але пахне тобою. |
|
|
|||||||||||||||||||||||||||
