Недогляділи. І кубло зміїне,
Розрослося, що й нікуди іти.
Як сталося, що в серці України,
Стоять в сталевих шоломах кати.
Як сталося, скажи мені мій друже,
Не вберегли ми воленьку святу.
Що ми до всього ставились байдуже,
Й карають нас за нашу доброту.
Чому таке? Скажи мені мій брате,
Знов в Україні народилось зло.
Ми не зуміли правду розпізнати,
Й змія всадила в серце нам жало.
Що знову нас підступно обманули,
То ж винуваті брате ми самі.
Що швидко так забули про минуле,
Що жили так , немов сліпі й німі.
Надвірна. 2014р.
Гарний вірш.Та,думаю,справа не в тому,шо недогляділи,а звикли роками жити майже байдуже,на когось сподіваючись,комусь вірячи та перекладаючи момент прийняття рішення на когось іншого.
А у нас хіба змії кубляться на престолі. Бо ми дозволяємо. І так уже скільки років.
