Ось ти ідеш. Мій погляд тобі вслід.
Так хочеться хоч раз, щоб озирнувся.
Мої думки летять у супровід.
Бажа душа, щоб ще раз посміхнувся.
І тане силует у метушні.
Людський потік затінює обличчя.
Ці помисли наївні та смішні.
Та я ніяк не хочу з цим змириться.
А в голові тісняться вже думки:
Забути про пристойність - й за тобою.
Ледь чутно доторкнутися руки
Своєю розпашілою щокою.
Зніяковілий погляд твій знести.
Уважно подивитися у очі.
Мої чуття в твої думки вплести..
Щось серденько хвилюється, стукоче.
Іще хвилина, й зникнеш назавжди.
Мої бажання й роздуми в двобої...
Услід тобі кричу: Мене зажди.
Та голос недоступний... Вже у збої...
Неймоврно1 Невже можливо так, віршем, передати тонкі душекні порухи , які відбуваються в оточенні натовпу! Заслуговує помістити в посібник по психології.
Н-А-Д-І-Я відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за увагу! Не треба перебільшувати... Простий видуманий епізод..
Не треба нічого правити, Надіє! Вірш досконалий! 
