Минають літа, зими
Минають місяці і днини
І тільки сонце!... зранку і до нині
Стомилось жити в полонині
Усе на світі зробиться-згниє
Усе, що виросло-зів'яне
І тілльки щастя й глупість
В світі не помре
А буде квітнути віками.
Ось так по світу сунеться життя
Зжираючи безжально час
Нам віку не вистачає для добра
Хлини нам багато для образ.
Усі шукають кращої неволі
Вбивають тисячі життів
Байдужістю!... Жаліються недолі
Ховають сотні поколінь .
Колись усе настигне апогею
І рухне небо до землі
Оквітне ніжним цвітом темноти
Згорить й змішається зі мною
