Ми заручилися в грудні на барикадах,
Юні, залюблені в націю, одне в одного.
Втомлені, розпашілі від снігу холодного,
Гімни і гасла змішалися нам в серенадах.
Ми одружились у січні на тій ж площі,
Там, де свобода вінчалася з колючим дротом.
Там, де хрестили націю кров’ю і потом,
Ми на весіллі були, як на багатолюдній прощі.
А коли біль мені нікуди було подіти,
На безіменному – суміш із крові та вати.
Ти шепотів мені: «Нам іще трошки терпіти…
Нам іще, дівчинко, наших дітей цілувати!».
Ми пережили морози, бруківку і рани,
Купили дім, їли сирники, грали в лото.
…Того болючого ранку прокинулась рано,
Пахло весною. Тебе забирали в АТО.
Тепер життя обернулось на вічну пустку,
Проліски перші сховались у щедрі жнива.
Чи ж новий день подарує жалобну хустку,
Чи доторкнеться краєчком твого рукава?
І коли біль мені нікуди знову подіти,
Тихо молюся за тих, хто пішов у солдати.
Я дуже вірю, що нам іще трошки терпіти…
Нам іще, рідний мій, наших дітей цілувати!
Щемно і емоційно передана сьогоденна атмосфера, ніби світлий проміничк, котрий хоче пробитись крізь густу темряву, та ми знаємо, що світло завжди долає темряву. Тому так само буде і з ними
Юля Фінковська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Привіт, ЮЛЮ!
Добре, що я перечитала відгуки, а то вже хотіла тебе з одруженням вітати
Рада тебе читати знову! Вітаю з початком нового навчального року!
Будь щаслива! Все минеться. Скінчиться війна і ВСЕ буде добре!
Тільки не повернуться з війни загиблі солдати, вдячні люди завжди їх подвиг будуть пам'ятати!
Юля Фінковська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ахах) Ох ця біографічність і вірші, стільки питань завжди) Не писалося довго, і от нарешті.
Так, треба вірити і тоді все буде добре. Дякую, що все ще читаєте!
дякую!
