Час – це мить, а мить – це час,
Коли хтось зробить все за нас,
Ми будемо спостерігати,
Дивитись в небо і гадати
Який же справжній сенс життя,
І забуття, і небуття.
Чи зможемо контролювати
Все те, що хочемо ми мати,
Чи замість нас це зробить хтось,
Кому це раптом довелось –
Лімітна кількість теорем,
Проте, якусь ми оберем,
Щоб пояснити все навколо,
І буде спільна в нас розмова
Про сутність нашу в цьому світі,
Чи ми боги, чи божі діти,
Ляльки, що зроблені шиттям
З театру нашого життя.
Яка б там правда не була,
Доля нас не омина –
Ляльки в театрі виступають,
Живуть собі та помирають.
