Ти більше не побачиш на моїх очах сліз.
Хоч важко мені буде,але зумію,знай,
Знайти яскравий промінь серед холодних гріз,
Змінитися на краще,ти тільки почекай.
Я зможу все на світі сама перебороти,
Але ти знаєш добре,на це потрібен час.
Хоч у житті ще будуть крутіші повороти,
Які не раз жорстоко пошарпають ще нас.
Ти й сам все розумієш,що заподіяв біль,
Хоч я,не спору,також,багато провинилась.
У нашому коханні діру проїла міль,
У коридорах серце вже й доля загубилась.
Ти бачиш тільки завжди,що треба лиш тобі,
І на помилки свої ніколи не зважаєш.
Ще з самого початку ти здався в боротьбі.
Чому,скажи,так легко,мене ти відпускаєш?
Хоч були ми обоє з тобою в цьому винні,
А ти вважав,як завжди,що винна тільки я.
Переступивши гордість,кажу: «Прости мені…»
Сказав ти,що: «Запізно. Немає вороття»
Але ти добре знаєш,щоб разом завжди бути
Боротися потрібно не тільки лиш мені.
Та я не можу,любий,отак,як ти - забути….
Якщо б любив так сильно – не здався б в боротьбі
