Трамвай мене гойдає і баюкає
Вдивляюся через брудне вікно
І досі ще сквозить у голові і грюкає
Вчорашнє випите вино
Я навмисно б'ю пляшки і п'ю
Давно вже полюбив як втома
І ніг підкошує і губить душу без жалю
До мого прощального дзвона
І пропащим і пяним кажуся собі
Не легко жити не берізки кохати
Цей Київ задуха по рідній моїй стороні
Де сільські побілені хати
За снігами що більші ніж тут
По смерічкам що плачут за мною
Гілля як руки на вікна ліниво кладуть
І просяться в хату зимою
Я хотів би разом з вами ривіти
І вона в сердце кохання моє непускає
Їй ніколи не захочеться цього змінити
Бо кохана мене не кохає
