Пальці баштових кранів тикають в хмари
Ці металеві закарлюки ростуть, як гриби
На черствому хлібі аргентинського поета
Два пси – чорний і білий знають дорогу
До м’ясної крамнички, де замість краму
Тільки шматки м’яса – кусні вбитих тварин.
А ви кажете: «Дон Хуан. Вчення грибів.»
Та я назбираю баштових кранів у кошик
Скляного держидерева схоластиків.
І кожен баштовий кран спитає мене:
«Ти часом не громадянин?»
Я відповім йому, що я громадянин,
Але часом. А Дідро
Разом з Маратом та Дантоном
Навчать мене хімії.
Хімії баштових кранів
Чи то грибів – чорних як вікна копальні.
Сяду я краще на поїзд. Поруч із машиністом.
Скажу йому: «Геометричні абстракції
Змушують тебе носити кашкет.
Ти ж на роботі. На службі –
На паротязі. Тому дивись на колію
Яка йде до горизонту!»
