У вікно знову бабця вдивляється,
в двір вповзає хвиляста стежина,
а на ясені пташка гойдається
і в намисті стоїть горобина.
"Мов доросла вже - пишно вдягаєшся, -
посміхнулась, обтерла сльозинку,
- Ти не кинеш, ніде не заграєшся,
Горобинонько, доню, дитинко.
Ти по той бік вікна ждеш із города..."
Зав'язала тугіше хустину,
від думок цих повіяло холодом
і здригнулась її горобина.
"Бррр, вітрець подуває та й годі,
Не зігрітися навіть на сонці,
Хоч одягнена я по погоді...
Ой, бабуся відкрила віконце!
Знов сумує своїх виглядає,
Моя матінка лагідна, сива!
Головою понуро хитає...
Подивися, яка я красива!
Я ніколи тебе не покину!
Я для тебе ще дужче цвістиму!
Я - твоя горобина-дитина,
Ти моя, бабця - біла хустина..."
Старусєва Олена відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за все!А бабусеньки цього лыта не стало з нами...Але вона в моєму серці назавжди! Сподіваюсь ми з нею ще зустрінемось.Щиро дякую за такий відгук!