Куди тікають дні від мене? -
Я не встигаю їх спинити.
Свого життя останню сценку
Уже не зможу я прожити.
З моєї пам'яті все стерто.
Усе забулося. Все зникло.
Відчула я цілунок смерті
Той, до я кого ще не звикла.
Я чую стукіт свого серця
(немов щось хоче розказати),
Та вже повільно воно б'ється
І смерть примушує мовчати.
Усе... І звук цей був останнім,
Моє життя вже передерто.
І я сказати не встигаю,
Що ти убив цілунком смерті.
//16.02.07//
Побачивши цю "симпатичну петельку" й прочитавши рядки вірша та ще й в такому розділі, згадалася розповідь людини, яка спробувала повіситися.
І от коли перед петлею вона вже раптом передумала - її якась сила всерівно стала туди пихати... З цим не варто жартувати, хоча нас іноді тягне пожартувати зі смертю
Бажаю гарного, довгого й щасливого життя, як у головної героїні "Тітаніка" наприклад, але краще свого
Marisong відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
на щастя, це тільки вірш, не більше. я не з тих людей, що так вирішують проблеми, навіть думкам таким не дозволяю таїтися в моїй голові
Шкода бачити такі роздуми, самогубці що позбавили себе у неприродній спосіб фізичного тіла, замість тіла, що не вичерпало свій природній ресурс, мають порожнечу і не знаходять собі місця у потойбіччі (Тонкому Світі) аж поки не перейде у цих муках час, що був відведений для життя на Землі.
Чи варто вдаватись до таких роздумів, чи віршів?
Які б не випали на нашу долю випробування - життя є найвища цінність
Marisong відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
повністю розділяю з Вами Ваше бачення цього вірша. Та вимушена Вас заспокоїти, що це навіть не роздуми, а просто вірш. А перу властиво писати про все