з часом рукописи стануть білими
хтось подумає що забракло їм слів
і сміливості
народитися
вийти у час
у світ
такий неприкаяно вічний
аж долоні у нього терпкі
від кульбаб і недопитої тиші
від білого тіла землі
трава росте на порозі
світу білого
аж болять
чорношкірих літер кроки
тій траві
птахам і вітрам
а для них – тільки рана – домівка
літери прорізають час
ненавмисно раз на століття
відчиняються двері у вітер
і слова – чорні та білі –
у вирій летять
