Пропоную до уваги. Може комусь сподобається.
У-Р-А!!!
СПОДОБАЛОСЬ! І НЕ ОДНОМУ! ДАЮ ПО ЧЕРЗІ!
Куди летять роки? Слова Олени Іськової.
Куди летять роки? Куди так поспішають?
Спинити їх хоча б на мить.
Беруть з собою все лиш досвід залишають,
І що не встиг—вночі болить.
А я люблю життя і серцем не старію.
Душа на крилах в небеса зліта.
Бо я лише добром засію
Свої літа, свої літа.
Лише добром свої літа.
Усе життя немов на біговій доріжці.
Нам фініш—це, по суті, старт.
Прекрасне сонце сходить у небесній діжці,
А суєта краси не варт.
Щодня милуюся я хмарками у небі,
Любуюся, як падають зірки.
Але чому, як жити треба,
Кудись спішать, біжать роки?
Кудись летять мої роки.
Куди летять роки?
Куди так поспішають?
О, Україно моя!
На слова поета Akset (Сергія Ранкового)
О, Україно моя, нене білороса,
Моя любов, моя земля,
До тебе повернуся, матір сивокоса,
У край села, свого села.
Я пригорну твої натружені долоні,
І на коліна упаду свої,
А в небі хмари вітер носить,
І срібні падають дощі, І срібні падають дощі.
О, Україно моя, нене білороса,
Моя любов, моя земля,
До тебе лине моє серце, русокоса,
В твої лани, в твої поля.
Я загорнуся в твої свіжії покоси,
І повернуся в молоді роки,
Там де палають в небі зорі,
Карбуючи у серці дні, карбуючи у серці дні.
О, Україно, моя нене білороса...
Ти - моє життя. На слова автора Крилата.
До тебе я летіла, милий, довгі роки.
Немов летять в дім журавлі.
Спадали днів-зажур моїх стрімкі потоки,
Співала я сумні пісні.
Чому так довго доля не несла дарунки?
Чому закритий був до тебе шлях?
Я знаю твої поцілунки
Навіки ляжуть на устах.
Навіки медом на устах.
Твій голос, любий, я почула, зрозуміла,
Ти – моя доля золота.
У очі глянула бездонні, враз відчула:
Для крил моїх в них висота.
Давай візьмемось, любий міцно, ми за руки,
Підемо разом в наше майбуття.
І хай любові срібні звуки
Наповнять наші вщент серця.
Наповнять наші вщент серця.
До тебе я летіла, милий, довгі роки...
На слова авторів Дід Миколай і Анатолійович.
Вернися, сину.
Скажи, мій сину, чом покинув Україну,
своїх батьків, свою рідню?
Невже не чуєш, як мольба до тебе лине:
"Вернись! Зерном засій ріллю!"
Тебе чекає обездолена Вітчизна,
дивись - блищить сльоза в її очах!
То ж не очікуй її тризни,
будь сином їй не на словах -
в повітрі порох знов запах!
Прошу :"Вернися, сину рідний мій, додому,
душа моя горить вогнем!
Води напийся з мами рук, з її шолома,
вже досить бути холуєм!"
Калина в лузі знову виросте здорова,
в гірке минуле піде листопад...
Країна встане у обновах
і заквітує, ніби сад!
Як дивний заквітує сад!
Скажи, мій сину, чом покинув Україну?..
ID:
434597
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 01.07.2013 01:03:30
© дата внесення змiн: 04.07.2013 00:12:56
автор: Анатолійович
Вкажіть причину вашої скарги
|
