Ще цілують морози
лелекам натомлені крила,
обпікають легким
первоцвітам тонкі пелюстки́.
Так невчасно зима
оксамитовий гай побілила...
Та в повітрі вчувається
шлейф, солодкаво-терпкий.
Вже весняна хода
помережила білу ангору,
крізь холодну сльоту
просочилось янтарне вино.
І кирпатий підсніжник
задер свого носика вгору,
споглядаючи неба
застигле молочне панно́.
Вже деревам кортить
хутряне́ поскидати убрання,
у медовому сонці
поніжити во́гкі бруньки...
Так невчасно тебе
потривожило тепле кохання,
у криничку душі
закотилось рубіном палким.
Дуже гарно, Кульбабко, як завше. Нині вже бачила у нас двох лелек, вижили, слава Господу.
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякувати Богу, витримали! Іще б сніг розтанув, птахам було б безпечніше. Чекаємо, коли вже повернеться наша заблукала красуня-Весна! Дякую Вам, люба Патарочко!