випадкова планета_ до крику чужа
в колі мертвих поетів час жерти з ножа
силіконове серце в лушпинні образ
що байдуже собі пораз раз
<
мозок прагне всепрощі, та тягне на дно
краще хащі ніж трощі рядів доміно
цих металобетонних армованих трун
в котрих зайві вчать синтаксис рун
<
ампутовано совість_ танок на струні
десь внизу срібний відблиск скляної стерні
атомарними стали утробні світи
в них загубишся врешті і ти
<
випадкова планета_ неоновий дим
у покутті з портрету що здався блідим
визирає осміяний свідок кінця
інь і ян його - вовк і вівця
<
муза нині застрягла_ не вперше, авжеж
в павутинні цупкому нейронних мереж
лік зворотній збігається з пульсом_ поглянь
невідомі зникають з рівнянь_
