Дай мені навічно розбудити твоє небо.
Вірою забутих провести сліпе життя.
Народити правду, якщо є на те потреба.
Кроком невідомості у прірву співчуття.
Дай мені знайти колись загублену надію.
Зникнути у датах на твоїм календарі.
Відплатити роллю мовчазному лицедію,
Він шукає втрачене, щоранку на зорі.
Дай мені хвилину, щоби знов прожити вічність.
Залишитись сенсом, як омріяне дитя.
Варто засміятись, щоб принизити трагічність.
Варто не помітити - і програне життя.
Як втекти від себе, якщо поруч погляд мавки?
Як в зірок спитати, де лежить Чумацький шлях?
Стати біля краю, де не чути звичний гавкіт.
Знов поклястись богові, що почну з нуля.
Як бракує слів, коли востаннє тліють свічі.
Як тримає вітер, коли осінь мов скляна.
Я зайшов у річку. І вдалося, навіть, двічі.
Я себе, минулого, зовсім не впізнав.
Дай мені ще раз знайти тебе у хуртовині.
Не згубити розум від шаленої жаги.
Я занадто довго вчився жити у провині.
Я занадто довго віддавав свої борги.
