* * *
Ще кілька кроків серцями поруч,
струна не тенькне в передчутті.
Лиш тисне в грудях ледь-ледь ліворуч.
Ті ж самі рухи і вже… не ті.
Розлуки голос – звук електрички,
здається тане з ним світло дня.
Холодні тіні – для жовтня звичні,
якась незвична ця метушня.
Стіна з металу, розняті руки,
прощальний погляд, як зблиски свіч.
Знов линуть душі під перестуки,
окремо кожна в безмовну ніч.
На віру віра – слів запорука,
таємний сумнів до тла зведе.
Чекати знову – складна наука.
Просте завдання для тих, хто жде.
