Звичайними зірками глянуть в очі,
Палає в них – закоханість-зоря:
І ніжиться діброви чар – дзвіночок,
Й співає Сонце долі солов’я.
Про те, як любо дарувати Космос!
Лише єдиній!.. Й раєм розцвісти.
Ясніти серцем. Чи здалося й досі?
Що біля серця квітнули сади?
Акацій подих – доля, дар любові.
І білих анемон – ясні сліди.
Як ніжаться світанки: виногроні
Дарується життя, життя. І ти
Бажаєш взнати: «Й зірка стрепенеться,
Відчує, як прекрасно нам любить
Діброви дивовижності озерце,
А поряд з нею – золоті степи....
У звіробою, темній материнці,
У васильках, «горошку», промінцях
Рожевих квітів, у малій краплинці
Роси у зав’язі душі». Й лиця
Незвична врода. Як любов – поема,
Поема почуттів, кохання – рай.
Даруй мені свідоме, як планета!
А підсвідоме... як душі зоря.
04.01.2025.
