СВІТАЄ
Світає. Хмаринок доріжки
пливуть у відкрите вікно.
Іще подрімати б хоч трішки.
Душа твоя поруч давно
мою заціловує душу:
то будить, то лащиться сном.
Я під покривалом, як в мушлі,
та образ твій скрізь все одно.
Облипли думки неслухняні,
з постелі спровадили сон,
зосталися душі кохані,
допоки ще спить горизонт.
Їх щастя навмисно спіймало,
хай ділять і втіху й жалі…
Так пізно знайшлися, так мало
їм бути удвох на землі.
