Тут кожен вечір, як прощання
І кожна ніч, як Вічність тут,
Блукає смерть, неначе спрут
І кожен день немов останній.
Холод в душі - завжди зима,
Давно в ній оселився лютий,
Бійці несуть війни спокуту,
Невже й надіятись дарма...?
Тут ріжуть блискавками небо,
Тут гуркіт бою мов гроза,
Кров, чи запечена сльоза,
І Янгол молиться за тебе...
Або ти й сам ставай молись,
Бо Янгол, обпаливши крила,
Теж падає на дно могили,
Що був окопами колись...
Так з неба плачуть всі дощі,
Земля сховає грішне тіло,
Серце любові так хотіло,
Та крила Янгол дав душі...
Як ти когось закрив собою,
Зумівши, зберегти життя,
В очах спинилася мить бою,
Замовк набат серцебиття.
Вернися квіткою до сонця,
Зеленим деревом, кущем,
Постукай вітром до віконця,
Щоб розбудити спогад- щем.
Галина Грицина.
